Дмитро Кравченко: Як знизити процентні ставки за кредитами

29.11.2017

Колонка президента Об'єднання Фінансових Установ Дмитра Кравченка по темі кредитування на ресурсі НВ.Бізнес.

Розкриття інформації про позичальників дозволить зменшити ризики кредиторів і знизити процентні ставки за кредитами.

Останні кілька років в Україні активно обговорюють тему проблемних кредитів. Через них постраждали банки-банкрути, з цієї причини багато фінансових установ перестали кредитувати бізнес і фізосіб. Є винятки, але під великі відсотки.

Виникає логічне запитання: чому в країні з цивілізованою фінансовою системою існує подібна проблема? Відповідей на нього кілька.

По-перше, в Україні низька культура повернення кредитів. Прислів'я "кредити платять тільки боягузи" вже давно стало не просто плодом народної творчості, а гаслом до дії для більшості позичальників у країні.

По-друге, українська держава зосереджена на захисті прав споживачів, а не на розвитку кредитного ринку. При цьому ні в кого не виникає питання, а чи не сильно ми захищаємо споживачів, і кого саме ми захищаємо? Тих, хто платить за кредитами, чи шахраїв, які не платять і яких держава, завдяки надмірному захисту, продовжує заохочувати не платити.

Слід пам'ятати, що в боргових відносинах, як і в будь-яких інших відносинах, беруть участь 2 і більше сторін, ці права і обов'язки мінімум 2-х учасників – кредитора і позичальника. І потрібно розуміти, що якщо захищена тільки одна сторона, то це не покращує якості взаємин у цілому. Високий відсоток неповернення кредитів змушує кредитні установи підвищувати процентні ставки. Адже це елементарний закон економіки – що ризикованіший бізнес, то він дорожчий для кінцевого споживача (в нашому випадку для позичальника).

Це основна причина високих річних процентних ставок. Наприклад, за онлайн-кредитами вони сягають 500%, 700%, і навіть 1000% річних. Зараз у фінансовій компанії ставка прибутковості не перевищує 30% річних. Все інше йде на збитки, які установа несе у зв'язку з непрозорістю ринку і непрозорістю позичальника.

Іншими словами, позичальник переплачує не тому, що фінансова установа хоче заробити 500%, а тому, що він повинен заплатити ще і за великий відсоток клієнтів, які повертати кредит не збираються.

Відповідно до закону про споживче кредитування, інформацію про фінансову установу, а також умови видачі кредиту повинні бути надані позичальнику в повному обсязі. Зі свого боку, у фінансових установ немає достатньої кількості інструментів, для того щоб перевірити інформацію негативного характеру про позичальника – про штрафи, сплату податків, розмір заробітної плати або втрату паспорта. Це нагадує гру в одні ворота. Позичальник для кредитора перетворюється на кота Шредінгера – одночасно поганого і хорошого, і не зрозуміло – на що сподіватися – поверне він позику чи ні.

За 25 років існування фінансовий ринок в Україні працює в умовах фактичної відсутності бази даних позичальників. Законодавство дозволяє, але не зобов'язує фінансові установи надавати свою інформацію про позичальників. Бюро кредитних історій отримує дані вибірково і з запізненням, і лише в якомусь мінімальному обсязі. Найчастіше учасники ринку не хочуть розкривати бюро докладних анкетних даних позичальника. У свою чергу уповільнення в передачі даних учасниками ринку інформації в кредитне бюро дозволяє недобросовісному позичальнику протягом двох годин отримати позику в п'яти різних сервісах онлайн-кредитування.

Змінити ситуацію на краще могло б рішення держави зобов'язати фінансові компанії, що працюють масово на роздрібному ринку, передавати дані про видані кредити, а також про позичальників у цілому в бюро кредитних історій на щоденній або хоча б щотижневій основі. Зараз ці дані, в кращому випадку, передаються раз на місяць і не в повному обсязі, та й то добровільно. Парадоксально, але часто кредитор навіть не знає, кому точно він видає кредит, адже достатньої об'єктивної інформації про позичальника на момент прийняття рішення про видачу кредиту просто немає фізично.

На даний момент кредитні бюро з оперативно оновлюваною інформацією про позичальників надають фінансовим установам тільки дані за запитами, які було зроблено щодо конкретного позичальника за сьогодні, за тиждень або за місяць. Таким чином, кредитор побічно визначає, що, наприклад, сьогодні людина зверталася в 10 компаній і, ймовірно, взяла більше, ніж один кредит. А це вже загрожує проблемами з їх поверненням.

Крім того, можна було б на законодавчому рівні дозволити бюро кредитних історій отримувати доступ до інформації про доходи фізичних осіб з бази даних Державної фіскальної служби. Бюро кредитних історій повинні по суті бути сертифікованими центрами зі збору аналітичної інформації про позичальників. На сьогодні ж вони відчувають брак актуальної перевіреної інформації, яка б дозволяла ринку працювати цивілізовано.

Але держава не поспішає розкривати інформацію про кредитні історії громадян, і будь-яка спроба змінити ситуацію на законодавчому рівні блокується. Хочу зазначити, що у всіх розвинених країнах світу існують правила, що дозволяють на законних підставах перевірити, чи працює людина, чи платить податки, чи було її оштрафовано. Відкритість і довіра в суспільстві багато в чому дозволяє просунутися далі в нових технологіях, здійснювати аналітику на основі Big Data, робити прогнози про розвиток ринків і держави. Для прикладу, в Швеції будь-яка людина може абсолютно легально дізнатися скільки заробляє його сусід по будинку. Такий рівень відкритості даних перед суспільством просто не дає можливості недобросовісним позичальникам зробити будь-які дії. Як приклад – рівень неповернень за іпотечними кредитами в Швеції складає всього 0,1%.

Все це знижує ризики роботи фінансових установ, і, як результат, робить кредитні ставки низькими. Адже відкритість особистої інформації виховує в людях культуру показувати свої доходи, фінансову культуру, що, в свою чергу, дозволяє їм розраховувати на отримання доступного кредиту.

Отримання кредиторами максимально великого обсягу чесної інформації про позичальника дорівнює зниженню ризиків і процентної ставки, що вигідно як позичальникам, так і фінансовим установам. Адже перші отримають можливість задовольняти більше своїх потреб і почнуть вливати гроші в економіку, а другі – збільшать кредитний портфель і почнуть заробляти на обсягах, що знову-таки, на руку економіці і бюджету держави.

Додати коментар
Поділитися: 
Матеріали на цю тему:
21.06.2017

21 червня у прес-центрі інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» відбулася прес-конференція на тему: «Як зробити кредити дешевшими: що цьому заважає і який вихід?».

05.12.2017

Колонка президента Об'єднання Фінансових Установ Дмитра Кравченка про онлайн-кредитування на профільному ресурсі Мінфін.

27.06.2017

В Україні існує багато способів оцінки платоспроможності громадян, які хочуть взяти кредит у фінансовій установі. І це не завжди довідка про доходи.