Авторська колонка Владислава Блідченко, Генерального директора Асоціації фінансових інституцій в інформаційній агенції «Інтерфакс-Україна».

В Україні так історично склалося, що представники будь-якої влади запрошують в країну інвесторів. Ось і шостий Президент не втомлюється запрошувати інвесторів, обіцяючи їм великі можливості. Але інвестори не поспішають.

Причин на те багато: загальних і окремих; тих, що швидко усуваються і тих, що важко долаються; великих і маленьких; старих і нових.

Ось і сьогодні перед інвесторами фінансового сектора виникла необхідність прийняття важкого рішення про відмову від подальшої практики фінансування заборгованості неплатоспроможних банків перед їх вкладниками.

Підставою для такого рішення є відсутність належного судового захисту прав інвесторів (нових кредиторів), яка найбільш яскраво проявляється у наступних небезпечних формах:

– визнання судами недійсними результатів аукціонів, проведених Фондом гарантування вкладів фізосіб (ФГВФО), та укладених за результатами таких аукціонів договорів відступлення прав вимоги за позовами боржників та за відсутності порушень, власне, правил проведення аукціонів;

– спростування судами за формальними ознаками висновків Фонду гарантування про нікчемність правочинів, укладених між неплатоспроможним банком та недобросовісними боржниками;

– неможливість оскарження новим кредитором судових рішень, які не були оскаржені банком через брак коштів.

Враховуючи, що саме фінансові компанії, члени Асоціації фінансових інституцій, постійно здійснюють викуп активів неплатоспроможних банків, вважаємо, що така ситуація є тривожним сигналом, оскільки підриває довіру до ринку проблемних активів та системи гарантування вкладів, негативно впливає на ціну таких активів, а отже – зменшує надходження від їх продажу, що спрямовуються на розрахунки з вкладниками та кредиторами неплатоспроможних банків.

Водночас, ще донедавна судова практика відрізнялась від останніх рішень, що дозволяло виключити необґрунтоване оскарження торгів особами, які не приймали участі в торгах.

Це захищало як неплатоспроможні банки, так і інвесторів та кредиторів такого банку, включаючи вкладників, які отримували задоволення своїх вимог за рахунок надходжень за результатами торгів.

Проте, вже починає формуватися судова практика за якою боржники, не будучи сторонами договорів або учасниками торгів, успішно оскаржують торги і договори купівлі-продажу банківських активів.

При цьому, важливо відзначити що за наявною інформацією, такі позивачі, так чи інакше пов’язані або підконтрольні менеджменту або власникам неплатоспроможних банків.

Поряд із цим, одночасно різними судами приймаються абсолютно протилежні рішення – в одних випадках суди визнають недійсними результати електронних торгів та укладених у зв’язку з ними договорів, в інших – приймаються рішення про відмову у задоволенні аналогічних позовів.

Окреме питання, яке випадає з поля зору – відсутність механізмів виконання рішень судів, які визнають недійсними результати електронних торгів та укладених у зв’язку з ними договорів. Нажаль жодне з таких рішень не містить шляхів або порядку його логічного виконання: реституції сторін договору відступлення права вимоги, що був укладений на підставі електронних торгів (аукціонів). І саме у зв’язку з винесенням подібних рішень виникає правова невизначеність: перший кредитор вже передав за договором свої права наступному кредитору, а наступний кредитор – вже не кредитор в силу визнання недійсним самого договору відступлення.

Ситуація ускладняється тими обставинами, що у разі застосування реституції – тобто повернення першому кредитору права вимоги, а наступному кредитору сплачених коштів за відступлені права, перший кредитор – ФГВФО вже не має у своєму розпорядженні цих коштів, оскільки вони були направлені на відшкодування компенсації вкладникам та кредиторам неплатоспроможних банків.

Зі свого боку, наша Асоціація продовжує відстоювати позицію, що при розгляді таких питань основним принципом має бути доведення саме позивачем (а в нашому випадку зазвичай це боржник або поручитель за кредитним договором, права вимоги щодо якого відступаються на електронних торгах),  що його права та законні інтереси безпосередньо порушені фактом проведення електронних торгів чи укладенням договору відступлення права вимоги. Очевидно, що більш ґрунтовне дослідження таких питань  засвідчать безпідставність вимог позивачів – боржників.

Зазначимо, що зазвичай, при відступленні права вимоги до нового кредитора переходять всі права та обов’язки попереднього кредитора,  що не змінює зобов’язання за кредитним договором. Водночас, за законодавством, згода боржника на відступлення права вимоги не вимагається (за виключенням умов договору) та боржник (та інші особи) не позбавлені права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у них доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Таким чином, на наш погляд, питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося на електронних торгах, підлягає дослідженню виключно у межах окремого спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Щодо оскарження результатів електронних торгів (аукціонів) учасники Асоціації також мають позицію. Потрібне додаткове законодавче визначення та обмеження переліку осіб, які можуть бути оскаржувачами, а також чітке визначення переліку підстав з яких можуть бути оскаржені такі результати.

Нажаль на даний час можна констатувати, що без зміни ситуації ринок активів неплатоспроможних банків дедалі буде ставати все більш не привабливим як для фінансових установ України так і для потенційних інвесторів.

Додати коментар