Владислав Блідченко, генеральний директор Асоціації фінансових інституцій

Президент України підписав ключовий для небанківського сектору фінансового ринку Закон України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

Прийняття Верховною Радою цього Закону зумовлено потребами сьогодення та необхідністю подальшого розвитку як окремих видів фінансових послуг, так і розвитком самих надавачів фінансових послуг. Чинний закон про фінансові послуги не міг цього забезпечити, оскільки був прийнятий майже 20 років назад.

Тому сам факт прийняття нового закону – безперечно позитивний крок на шляху реформування фінансового ринку.

Безперечно, новації, що несе в собі Закон, тим чи іншим чином серйозно вплинуть на подальший розвиток фінансового ринку. Саме тому цей законодавчий акт потребує уважного вивчення: від ключових положень до окремих норм, що містять певні нюанси регулювання діяльності фінкомпаній.

Ключові положення Закону  

Можна стверджувати, що прийнятий закон має цілу низку позитивних положень:

– чітке визначення джерел залучення коштів фінансовими компаніями – на законодавчому рівні закріплюються допустимі способи залучення коштів, оскільки на відміну від банків та кредитних спілок, фінансові компанії не мають права залучати вклади населення.

– закріплення можливості суміщення окремих фінансових послуг – по суті закон відміняє виключний вид діяльності фінансових компаній та надає їм додаткові можливості для розширення своїх послуг, безперечно з дотриманням вимог та правил Регулятора.

– закріплення ризик-орієнтованого підходу у регулюванні та нагляді за фінансовими компаніями – тобто вимоги та правила нагляду за фінансовими установами залежатимуть від їх розміру, виду діяльності, значимості та ризиків.

– можливість для фінустанов передати низку своїх функцій на аутсорсинг – ведення бухгалтерського обліку, здійснення внутрішнього аудиту, управління ризиками, комплаєнс. При цьому все це повинно буде відбуватися під наглядом НБУ.

Водночас, на наш погляд, прийнятий закон має також і певні недоліки. Так, закон, який окремо регулює діяльність фінансових компаній, не містить норм адекватного захисту прав надавачів фінансових послуг, які також мають право на захист, особливо беручі до уваги те, що більшість працює без залучення коштів фізичних осіб, без доступу до рефінансування, державних гарантій, державних програм, виключно на власних коштах.

І ще, хочу звернути увагу: на даний час неможливо остаточно охарактеризувати можливий вплив цього документу на подальше регулювання надання фінансових послуг, адже прийнятий ВРУ документ містить більше 80 посилань щодо здійснення регулюванням небанківського ринку нормативно-правовими актами НБУ.  

Та зупинимось на окремих змінах, які несе в цілому для ринку новий Закон.

Зміна правил входу на ринок

Можна впевнено стверджувати, що новий Закон спрощує вхід на ринок фінпослуг нових компаній. Водночас, спрощення доступу на ринок не слід розуміти, як абсолютно неконтрольований процес отримання можливості надання фінансових послуг. Навпаки, до компаній, які бажають надавати фінансові послуги новим законом передбачаються доволі суворі вимоги, які, я впевнений, будуть ще більше деталізовані Регулятором, та без дотримання яких компанія не зможе отримати ліцензію. А надання фінансових послуг без відповідної ліцензії  загрожує серйозними штрафними санкціями.

Зокрема, законом чітко встановлюється перелік необхідних документів, які повинні бути подані Регулятору для отримання ліцензії, доволі детально прописується порядок розгляду поданого пакету документів та прийняття відповідного рішення. Окремо встановлюються вимоги до структури власності фінансової компанії, власників істотної участі.

Можна сказати, що чинна на сьогодні процедура реєстрації компанії як фінансової установи кардинально змінюється та удосконалюється. І починається це з того, що набуття компанією статусу фінансової установи та включення запису про неї до відповідного реєстру здійснюватиметься одночасно з видачою ліцензії. Фінансові компанії та ломбарди отримуватимуть лише одну ліцензію з повним переліком фінансових послуг, які вони мають право надавати.  Більш чіткішу процедуру ліцензування законодавець уповноважує визначити Регулятору.

Звертаю увагу – надання фінансових послуг без ліцензії не дозволяється. Надавати фінансові послуги мають право фінансові установи або інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії).

Більше того, за законом, Регулятор матиме право приймати рішення про належність певних послуг чи операцій до певного виду фінансових послуг, які визначені цим законом, та за необхідності приймати рішення про заборону надання певних послуг, що не передбачені цим законом, але за своєю суттю містять ознаки одного чи декількох видів фінансових послуг.

Про вартість ліцензії та статутний капітал

Новий закон установив пропорційні вимоги до мінімального розміру власного капіталу фінкомпаній та ломбардів залежно від виду та кількості послуг, що надаються.

Власний капітал за законом повинен становити від 1 млн грн, наприклад, для компаній, які надають виключно одну послугу – кредитування. Максимальний передбачений законом розмір власного капіталу встановлюється для фінансових компаній, які надають послуги гарантій – 10 млн грн. І такі розміри залежать, у першу чергу, від ризиковості операцій. Надання кредитів за рахунок власних коштів – це один ризик, доволі незначний. У той же час, надання гарантій за зобов’язаннями – це вже ризикова діяльність, а отже і фінансова стійкість такої компанії має відповідати її операціям.

Стосовно ж вартості ліцензії – то це питання буде визначатися Регулятором самостійно.

Як зміняться правила входження на ринок для нерезидентів

В даному питанні слід розрізняти засновників чи власників істотної участі у фінансовій компанії та безпосередньо іноземну фінансову компанію.

Щодо засновників та власників істотної участі – то така фінансова компанія створюється та ліцензується виключно за законодавством України. Тобто це буде вітчизняна фінансова компанія з власниками – нерезидентами, які перевірені та погоджені Регулятором.

Стосовно ж випадку входу на ринок іноземних фінансових компаній – то Закон передбачив, що іноземні фінансові установи мають право тільки відкривати свої філії та здійснювати через них діяльність фінансової компанії або ломбарду на території України.

Філія іноземної установи має право надавати всі або окремі фінансові послуги за умови акредитації в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Регулятора.

Водночас, існують і обмеження: Іноземна установа не має права на відкриття своєї філії в Україні:

– якщо держава, в якій зареєстровано іноземну установу, визнана Україною державою-агресором або державою-окупантом та учасники (засновники, члени, акціонери) або кінцеві бенефіціарні власники такої іноземної установи є громадянами держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом.

– держава, в якій зареєстровано іноземну установу, не виконує чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення тощо.

Крім того, законом передбачається, що мінімальний розмір приписного капіталу філії на момент її акредитації повинен бути не меншим ніж розмір мінімального статутного капіталу для надання відповідних видів фінансових послуг.

І знову – законом передбачено, що Акредитація філії іноземної установи здійснюється шляхом видачі відповідної ліцензії.

Відповідальність за невиконання фінансовими компаніями своїх зобов’язань

Перш за все, необхідно розуміти, що класичні фінансові компанії не мають грошових зобов’язань перед споживачами.

Перед споживачами можуть мати зобов’язання лише ті компанії, які залучають вклади чи ведуть рахунки, а це виключно банки чи кредитні спілки. Але діяльність цих фінансових установ регулюється окремими законодавчими актами.

Окреме питання – діяльність страхових компаній, яка також пов’язана з певним залученням коштів від громадян та наявністю у фінансової установи грошових зобов’язань. Водночас, діяльність страхових установ також буде регулюватися окремим спеціалізованим законодавчим актом.

У випадку фінансових компаній – то зазвичай споживачі мають певні зобов’язання перед фінансовими компаніями, а не навпаки. Але незалежно від того, зобов’язана фінансова компанія, чи зобов’язання перед фінансовою компанію – їх необхідно виконувати.

Стосовно ж обмеження діяльності несумлінних надавачів фінансових послуг – то закон передбачає певні механізми, наприклад можливість анулювання регулятором ліцензії, наприклад,  у разі коли ФК не розпочала здійснення діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців з дати отримання ліцензії або не провадять діяльності з надання фінансових послуг протягом шести місяців поспіль.

Окремою підставою для анулювання ліцензії регулятором визначено встановлення перевіркою факту відсутності фінансової компанії або ломбарду за місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Взагалі, підстави для анулювання ліцензії досить численні – 15 загальних пунктів. Поряд з можливими заходами впливу та фінансовими санкціями – це більше ніж достатньо для очищення ринку від недобросовісних компаній.

Чи вплине діяльність фінкомпаній на ринок банківських вкладів

Можна сказати, що ринку банківських вкладів, як і раніше, з цього боку нічого не загрожує. Фінансові компанії не можуть конкурувати з банками у питаннях вкладів громадян, чи навіть просто у веденні рахунків. Тому що фінансові компанії не мають таких функцій. Здійснювати таку діяльність, у тому числі за рахунок залучених коштів, можуть виключно банки та кредитні спілки.

Фінансові компанії працюють переважно за рахунок власних коштів. Новий закон уточнює це питання та надає додаткове визначення джерел фінансування своєї діяльності фінансовими компаніями. Проте залучення вкладів не входить у цей перелік. Тому у цьому питанні фінансові компанії не конкуренти банкам.

Чи настане перенасичення ринку фінпослуг

Якщо є попит, то є і пропозиція. На даний час можна сказати, що банківські та небанківські фінансові установи працюють кожний у своєму сегменті ринку, пропонують споживачам саме ті продукти та послуги, які користуються попитом.

По суті, наразі відбувся розподіл фінансового ринку за видами продуктів та категоріями споживачів: банки це значні суми кредитів, значні строки кредитування та наявність ліквідного забезпечення. У свою чергу, не банки – це невеликі за розміром та строком кредити, без необхідності надання забезпечення.

Щодо споживачів – то клієнти банків, це зазвичай, заможні люди, які мають пристойну офіційну заробітну плату, позитивну кредитну історію, ліквідне майно у власності тощо. Стосовно ж клієнтів небанківських установ – це пересічні громадяни, які не можуть задовольнити занадто високим вимогам банків. І це нормально.

При цьому, ніхто ні в чому не обмежується – споживач самостійно обирає, яким продуктом та якої фінансової установи йому користуватися.

Як банки так і не банки постійно шукають шляхи розвитку та само-удосконалення – фінансові компанії розробляють продукти з кредитування на більші терміни та на більші суми, а банки почали звертати свій погляд на короткострокове мікрокредитування пересічних громадян. І це також цілком нормально.

На даний час існує багато прикладів взаємовигідної співпраці банків та фінансових компаній. Безперечно, існує конкуренція. Але наявність співпраці та конкуренції призводить до розвитку ринку, появі нових видів послуг, покращенню якості обслуговування тощо.

У свою чергу Національний банк встановлює вимоги до діяльності як банків так і не банків. І вимоги до не банків досить часто більш суворіші ніж до банків.

Емісія електронної валюти, чи можливі афери?

Необхідно розуміти, що закони та будь-які інші правила пишуться виключно для законослухняних громадян чи компаній. На жаль, ми і зараз маємо багато прикладів порушення законодавства, проведення незаконних операцій та фінансових афер. Безперечно, новий закон удосконалює регулювання ринку фінансових послуг, у тому числі із врахуванням міжнародного досвіду. Проте, як  я вже казав раніше – новий закон встановлює тільки основні засади державного регулювання. Конкретна реалізація буде залежати від Регулятора, від того, наскільки регуляторні акти будуть передбачати прозорі та адекватні механізми контролю та відповідного реагування на порушення. 

Захист споживачів фінпослуг

Слід зазначити, що захисту споживачів фінпослуг, зокрема захисту персональних даних, присвячений окремий розділ закону.

Закон чітко закріплює основні принципи надання фінансових послуг, серед яких є

– захист фінансових засобів клієнтів від шахрайства та зловживань;

– захист і збереження інформації, що становить таємницю фінансової послуги;

– недопущення будь-яких форм необґрунтованої дискримінації споживачів тощо.

Також, Закон закріплює право клієнта на повну інформацію  про конкретну фінансову послугу та встановлює заборону на поширення на ринку фінансових послуг інформації, що вводить в оману.

Новацією цього закону також є визначення за аналогією з банківським законодавством  таємниці фінансової послуги – це будь-яка інформація  щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відома надавачу фінансових або супровідних послуг у процесі його обслуговування.

Закон передбачає обв’язок надавача фінпослуг  забезпечувати збереження таємниці фінансової послуги. зокрема, шляхом:

1) обмеження кола осіб, які мають доступ до інформації, що становить таємницю фінансової послуги;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять таємницю фінансової послуги;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації, що становить таємницю фінансової послуги.

Окремо передбачено, що особи, винні в розголошенні інформації, що становить таємницю фінансової послуги зобов’язані відшкодувати заподіяні збитки та моральну шкоду відповідно до закону.

Підсумовуючи викладене можна впевнено стверджувати, що  розпочався новий етап реформування ринку фінансових послуг. Після набрання законом чинності у фінансових компаній буде два роки для адаптації до нових вимог та правил гри, а у Регулятора – для розробки та впровадження численних регуляторних актів в частині деталізації та уточнення державного регулювання.