Тараба Наталія, радник директора департаменту по роботі з особливими активами ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», к.ю.н., експерт АФІ

На тлі змін, які очікуються з прийняттям нового Закону про фінансові послуги та фінансові компанії, та майже кожного місяця впроваджуються нормативними актами регулятора, не дивно, що фінансовий ринок часом не виявляє бурхливої реакції у відповідь на точкові законодавчі ініціативи. Проте, деякі з них несуть   фундаментальні загрози.

Так, серйозні зміни очікують на всі фінансові установи, які мають проблемну заборгованість, або працюють над її стягненням, у разі прийняття проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення іпотеки після спливу строку позовної давності», зареєстрованого 02.09.2021 року під номером 5883 (далі – Проєкт 5883).

Проєкт 5883 передбачає, що зі спливом позовної давності за відповідним зобов’язанням (загальний строк якої становить в Україні 3 роки):

  • автоматично припиняється іпотека;
  • кредитор втрачає право на позасудові способи захисту, в тому числі,  звернення стягнення на заставлене майно, зарахування зустрічних вимог, притримання, тощо.

Видається необхідним висунути наступні заперечення проти такої законодавчої ініціативи.

Перш за все, очевидним вбачається втручання законодавця у сферу договірних відносин між боржником та кредитором з порушенням конституційного принципу рівності учасників правовідносин.

Кредитор та боржник за основним зобов’язанням, керуючись принципом свободи договору, самостійно обирають той чи інший вид забезпечення виконання зобов’язань. Припинення забезпечення відповідно до вимог закону без жодної компенсації та гарантії прав кредитора, створює дисбаланс у правовідносинах, надаючи переваги боржнику тільки на тій підставі, що сплив строк позовної давності для кредитора.

Крім того, в такий спосіб кредитор позбавляється прав, передбачених нормами статей 19 та 20 ЦК України, відповідно до яких  кожна особа має право на самозахист свого цивільного права, здійснення такого права на власний розсуд, існування цивільного права незалежно від того, чи здійснює особа його захист.

По-друге, хоча законодавець у Проєкті 5883 прямо не вказав на погашення зобов’язання боржника у зв’язку зі спливом позовної давності, однак позбавлення кредитора права вживати будь-які позасудові засоби забезпечення виконання зобов’язання, видаються нічим іншим як де-факто припиненням зобов’язань боржника.

Намагання боржників визнавати свої зобов’язання та засоби їх забезпечення припиненими у зв’язку із закінченням строку позовної давності добре відомі судовій практиці. Так, відмовляючи у задоволенні позову про визнання іпотеки припиненою, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 537/6072/16 зазначив наступне:

«За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування, суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.»

Отже, відповідно до законодавства та судової практики, у зв’язку зі спливом позовної давності боржник не звільняється від виконання свого обов’язку, але втрачається можливість примусу боржника до такого виконання на підставі судового рішення. Слід зауважити, що у Німеччині, Нідерландах, Греції, Естонії та інших країнах Центральної Європи зобов’язання у зв’язку зі спливом позовної давності також продовжує існувати, хоча відповідачеві надається право відмовитися від виконання.

Якщо ж зобов’язання продовжує існувати, то не вбачається підстав для припинення дії договірного забезпечення такого зобов’язання, як і не вбачається логічного зв’язку між правом кредитора реалізувати механізми позасудового захисту та фактом його звернення до суду.

По-третє, штучний зв’язок між строком позовної давності та строком дії забезпечення виконання зобов’язань створить більше судових справ, ніж вирішить проблем.

Так, Проєктом 5883 не передбачено, в якому порядку та яким суб’єктом буде встановлюватись факт спливу позовної давності для кредитора, чи будуть застосовуватись норми статей 263 та 264 ЦК України, якими закріплені правила щодо зупинення та переривання позовної давності, в який спосіб будуть враховуватись поважні причини пропуску позовної давності, тощо.

Також не містить Проєкт 5883 перехідних положень, які дозволяють ясно визначити долю зобов’язань, строк позовної давності за якими почався або  припинився до його прийняття.

З прийняттям Проєкту 5883 недобросовісні боржники можуть одержати необмежені можливості для зловживання своїми правами, і зможуть відчужувати майно без повернення кредитів навіть достеменно знаючи, що для несвоєчасного звернення до суду кредитором (іпотекодержателем) були наявні поважні причини, такі як:

  • дія встановленого законом мораторію на задоволення вимог кредитора,
  • залишення без розгляду позову, поданого з дотриманням строків, тощо (див. до прикладу постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19)
  • визнання банку неплатоспроможним (строк позовної давності за зобов’язаннями, які реалізуються Фондом гарантування вкладів в процесі ліквідації банків, як правило, є таким, що закінчився).

Нарешті, така ініціатива в кінцевому підсумку буде шкодити інтересам самих боржників. Кредитор, під загрозою неможливості реалізувати свої права в інший спосіб, буде змушений в усіх випадках невиконання боржником зобов’язань звертатися до суду, примусово реалізовувати майно боржника, відмовляти у наданні відстрочки виконання зобов’язань.

На наш погляд, учасникам фінансового ринку слід долучитися до активного обговорення Проєкта 5883 та внесення до нього змін, які будуть захищати права кредитора.

Додати коментар