Авторська колонка Владислава Блідченко, Генерального директора Асоціації фінансових інституцій в інформаційній агенції «Інтерфакс-Україна».

В Україні станом на 1 липня цього року діє близько 1000 фінансових компаній. З них близько 100 активно видають мікрокредити.

В основному мікропозики оформляють на короткий термін: до 15-30 днів. Суми кредитів також невеликі: в середньому до 6 тис. гривень. Відсотки нараховуються щодня і можуть становити 1–2,5% в день.

Часто фінансові компанії проводять акції, де на пільговий період (найчастіше до 10 днів) ставка нараховується за мінімальним розміром — 0,01% в день.

Річна процентна ставка для продуктів фінкомпаній не так важлива — зазвичай такі позики виплачуються за 1−2 тижні, тому кредитне навантаження в річному співвідношенні не так відчутне позичальнику.

Однак в кредитному договорі фінансова компанія зобов’язана вказувати річну процентну ставку. Так, наприклад, якщо оформлюється онлайн кредит з процентною ставкою 2% в день, то саме річна процентна ставка становитиме 730% річних.

Чи це дорого?

На перший погляд може здатись, що так. Але насправді, все досить умовно та залежить від сторони прийняття рішення. Дійсно, з боку споживача існує потреба в отриманні дешевих кредитів, тому існуюча ставка виглядає занадто високою. Водночас, з боку фінансової компанії – розміри ставок обґрунтовані та виважені.

Кредитна ставка — це вартість грошей. Для фінансових компаній гроші є таким само товаром, як для фермерів — зерно або продукти тваринництва, а для автовиробників — автомобілі. Єдина різниця в тому, що за свій товар фінансові компанії отримують плату разом з самим товаром та таким же товаром.

Вартість кредитів залежить від багатьох факторів, які часто навіть складно пов’язати з фінансами. Водночас, ключовими у визначенні відсоткових ставок небанківських фінансових компаній залишаються рівень ризику в економіці та ризик довіряти гроші позичальнику.

Кредит для фінансової установи — це співвідношення двох складових діяльності: бажання заробити та ризику втратити надані у позику гроші (або інвестиції). Кредитна ставка — це своєрідний маркер або точка рівноваги фінансової послуги, адже чим вищим є ризик, то більшою є відсоткова ставка. Однак, чим вищою є відсоткова ставка — тим менш привабливим для позичальника буде кредит і тим меншими будуть шанси, що його хто-небудь зможе собі дозволити.

При цьому, ризики можуть бути як зовнішніми, тобто ризиками надання послуг саме в Україні загалом, так і внутрішніми (ризики, пов’язані з конкретним позичальником). Саме завдяки ризикам, які існують в Україні, нам так дорого обходяться фінансові кредити.

Але ж так кортить покерувати.

В Україні, протягом всієї історії незалежності, періодично піднімаються питання щодо жорсткого державного регулювання максимальних розмірів процентних ставок за кредитними операціями, у тому числі мікропозиками.

Так, наприклад, проект закону про захист прав позичальників у межах договорів мікрокредитування та мікропозики від 02.03.2021р. №5184, який знаходиться наразі на розгляді у ВРУ, передбачає, що ефективна процентна ставка за мікропозикою не може перевищувати потрійний розмір  облікової ставки НБУ. 

І питання тут навіть не у розмірі процентної ставки або іншого  обмеження, а взагалі у доцільності та обґрунтованості на державному рівні здійснювати регулювання вартості товарів та послуг.

Пригадаємо досвід.

В даному випадку доречним буде розглянути ситуацію навколо законопроєкту №4364, яким депутати, зокрема, хотіли встановити граничний розмір міжбанківської комісії на платіжному ринку. Розробники законопроєкту стверджували, що такі зміни сприятимуть гармонізації українського законодавства з Європейським та призведе до зменшення цін на товари та послуги.

Водночас, виключно завдяки однозначній позиції НБУ з цього питання, яка заслуговує на схвалення та всебічну підтримку, вдалося уникнути зайвого регуляторного навантаження на ринок.

Відповідно до офіційної заяви Національного банку щодо законопроєкту №4364 “це може нашкодити споживачам та змусить банки згортати програми лояльності”. У НБУ переконані, що розмір ставки інтерчейнджу (міжбанківської комісії) має регулюватися виключно ринковими методами, “адже це дає можливість фінансовій індустрії забезпечувати подальше зростання безготівкових платежів, скорочення частки тіньової економіки та зростання надходжень до державного бюджету в результаті цифровізації платежів”.

Окремо Нацбанк звернув увагу на негативні наслідки регулювання інтерчейнджу у ЄС у 2015 році, що призвело до зростання вартості обслуговування банківських рахунків, виключно платного обслуговування карток, меншої їхньої кількості.

Також, за повідомленням НБУ, збільшилася вартість овердрафтів та отримання кредитних коштів, зросла вартість тpaнскopдoнниx операцій (за межами країни банку-емітента) та скоротилися програми лояльності (кешбеки, тощо). Невтішні результати отримали і в інших країнах, що спробували обмежувати ставку неринковими способами, зокрема, у США та Австралії.

В НБУ зазначили, що регулювання ставки в Україні може призвести до зупинення розвитку і, ймовірно, згортання pos-термінальної мережі,  збільшення вартості обслуговування банківських рахунків і карток для громадян та згортання програм лояльності (кешбеки, кредитні ліміти, пільговий кредитний період на карті).

Робимо висновок.

Аналогічна ситуація може скластися й на ринку споживчого кредитування у разі законодавчого обмеження процентних ставок за кредитами.

І від цього страждатимуть як надавачі фінансових послуг, так і звичайні споживачі, яким буде обмежено можливості отримувати додаткові невеликі за розміром, але швидкі джерела грошових коштів. Кому на сплату комунальних, кому на термінове лікування тощо.

Тож, в даній ситуації залишається тільки підтримати Національний банк України у відстоюванні ринкових засад функціонування ринку фінансових послуг з одночасним чітким, зрозумілим та прогнозованим державним регулюванням.